До класичної політичної економії варто віднести всі концепції, в основу яких покладено принципи свободи підприємництва і вільної торгівлі, тобто економічного лібералізму.

При цьому наприкінці XVII – початку XVIIІ ст. ідея “економічного лібералізму” перетворилась у своєрідний девіз ринкової ліберальної економічної політики. І саме з цього часу зароджується нова теоретична школа економічної думки, яку пізніше назвуть класичною політичною економією.

Класична школа повела рішучу боротьбу з протекціоністською ідеологією меркантилістів, звернулася до новітніх досягнень економічної науки тієї доби і розгорнула фундаментальні теоретичні дослідження. “Класики”, на відміну від меркантилістів, заново сформулювали і предмет, і метод вивчення економічної теорії, перенесли теоретичні дослідження зі сфери товарного й грошового обігу у сферу виробництва і застосували для цього нові методологічні прийоми, які забезпечили проведення достатньо глибокого наукового аналізу економічних явищ і процесів. Таким чином, у свій “класичний період” політична економія набула рис дійсно наукової дисципліни, що вивчає проблеми економіки вільної конкуренції (вільного підприємництва).

У розвитку класичної політичної економії можна виділити такі етапи:

· перший – етап зародження, який пов’язаний з іменами видатних дослідників, таких як В. Петті, П. Буагільбер, фізіократів Ф. Кене і А. Тюрго;

· другий – пов’язаний із творчістю засновників економічної науки – А. Сміта і Д. Рікардо;

· третій – етап розвитку класичної школи, період творчості великих послідовників та інтерпретаторів вчення А. Сміта, Д. Рікардо – Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса, Дж. С. Мілля, Г. Ч. Кері;

· четвертий – етап виникнення й розвитку марксистської економічної теорії.

Найбільший внесок у формування й розвиток класичної політичної економії зробили англійські та французькі вчені – економісти XVII–ХІХ ст.: В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрбго, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Свої економічні погляди Уільям Петті виклав у працях “Трактат про податки і збори”, “Політична арифметика”, “Дещо про гроші” та ін. У перших працях економічні проблеми він розглядав із позиції теорії активного торгового балансу. Джерелом багатства Петті вважав працю і землю, що стало його історичною заслугою. “Праця – батько й активний принцип багатства, а земля – його мати”, – писав він. Досліджуючи матеріальне виробництво, Петті першим у Європі сформулював основні положення трудової вартості. Щодо величини заробітної плати він зробив два важливих висновки:



1) рівень заробітної плати визначаться економічними, а не правовими чинниками;

Працівник одержує тільки частину створеної ним вартості, а решту присвоює власник підприємства.

Ренту він розглядав двобічно – як загальну форму привласнення додаткового продукту і як власне диференціальну земельну ренту. Ціну землі У. Петті розглядав насамперед як закуплену певну кількість річних рент або як капіталізовану ренту. Позичковий відсоток визначав як функцію від земельної ренти і ціни землі, тобто як грошову ренту. У. Петті вважав гроші особливим товаром, що виконує функції загального еквівалента.

П’єр Буагільбер – родоначальник класичної політичної економії у Франції, наполягав на проведенні докорінної податкової реформи. Він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень і скасувати митні застави. Вимагав ввести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього. Важливим досягненням П. Буагільбера, як і У. Петті, є обґрунтування трудової теорії вартості. Він спробував дізнатися, за яких умов обмін здійснюватиметься на справедливих засадах. Розрізняв “істину вартість”, в основі якої – кількість затраченої праці, і ринкову ціну, яка відхиляється від цієї вартості внаслідок обігу грошей, що опосередковують обмін товарів.

Фізіократи, суть їх поглядів. «Економічна таблиця» Франсуа Кене

Завершує перший етап у розвитку класичної школи політичної економії школа фізіократів. Фізіократія (від грецького physis – природа, kratos – влада) означає владу природи. Фізіократи – це невелика група французьких економістів–теоретиків другої половини XVIII ст., які на основі суспільності вчення вперше в історії економічної думки об’єднались у наукову школу. Школа фізіократів виникла як негативна реакція на меркантилізм й існувала тільки 22 роки (з 1756 по 1778 р.), але її ідеї набули значного поширення в Європі.

Економічна школа фізіократів генетично належить до класичної політичної економії. Її представниками були Ф. Кене, А. Тюрбго, В. Мірабо, В. Де Гурне, П. Мерсьє де ла Рів’єр та ін., але найбільший інтерес становлять погляди двох перших – Ф. Кене та А. Тюрбго. Фізіократів уперше в історії економічної думки почали називати економістами.

В “Економічній таблиці” показано, як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, – фермери і сільські наймані робітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а також купці) і власниками (особи, які одержують ренту, – землевласники і король). У цьому творі Кене навів основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка із трьома вершинами (класами), об’єднавши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому він виключив процес накопичення (рис. 5.9).

Загальний обсяг відтворювання: 5 млрд.

Аванси продуктивного класу Доходи власників землі, духовенства, короля Аванси безплідного (непродуктивного) класу
2 млрд. 2 млрд. 1 млрд.
Цінність товарів на ринку: 5 млрд. Обсяги, використані для сплати доходів і процентів на аванси 1 млрд. 1 млрд. 1 млрд. 1 млрд. 1 млрд.
Витрати на щорічні аванси 2 млрд. Всього: 5 млрд. _____________ Всього: 2 млрд.

Рис. 5.9. “Економічна таблиця” Ф. Кене

Обіг річного продукту, на думку Кене, налічує п’ять актів:

1) клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на 1 мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається 1 мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу;

2) клас землевласників на другий мільярд ліврів отриманої ренти купує у “безплідного” класу промислові вироби;

3) клас “безплідних” на отриманий за свої товари мільярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу;

4) клас фермерів купує у “безплідного” класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інструментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості виробленого річного продукту;


8768597272590069.html
8768657339525230.html
    PR.RU™